БЛОК 6.
ЧАСТИНА 3

Норми права ЄС в Україні в сфері державної допомоги

З середини 2000-их років європейська сторона у своїх документах щодо України наполягала на включенні до законодавства України сфери регулювання державних преференцій. Після цих рекомендацій українська сторона лише почала готувати проект відповідного закону.

Норми щодо запровадження інституту державної допомоги містяться також і в Договорі про заснування Енергетичного Співтовариства (ст. 18), членом якого Україна стала у 2011 році. Із появою тексту Угоди про асоціацію між Україною та ЄС стало зрозуміло, що необхідність удосконалення національного законодавства стає зобов'язанням. Угода містить ці чіткі зобов'язання із конкретними строками провадження регулювання державної допомоги з посиланням на використання права ЄС (ст. 262 Угоди про асоціацію). Тому відповідний Закон про державну допомогу, який готували більше 10 років, парламент схвалив у 2014 році. Він набув чинності у серпні 2017 року.
Закон України «Про державну допомогу суб'єктам господарювання» запровадив загальний принцип недопустимості державної допомоги для конкуренції. З одного боку, будь-яка державна підтримка за своєю економічною природою — цілеспрямоване втручання держави в економіку. Вона викривляє ринкові механізми й спотворює конкуренцію. З іншого боку, існують сфери, які об'єктивно не можуть функціонувати в ринкових умовах, а тому потребують прямого втручання держави, тобто державної підтримки. Наприклад, певні інвестиційні проекти, направлені на соціальні цілі або удосконалення інфраструктури.

Отже, державна підтримка в Україні продовжує залишатися законним інструментом. Однак, державна допомога відтепер підпадатиме під правові обмеження, передбачені Законом. Тому що вона потенційно негативно впливає на конкуренцію.

Згідно з Законом, державний захід вважають державною допомогою якщо:
  • підтримку надають суб'єкту господарювання;
  • фінансування програми державної допомоги чи індивідуальної державної допомоги здійснюють коштом ресурсів держави чи місцевих ресурсів, зокрема, коли на прийняття рішення щодо такого фінансування прямо або опосередковано впливали органи влади та місцевого самоврядування;
  • переваги надають суб'єктам господарювання для виробництва окремих видів товарів чи провадження окремих видів господарської діяльності;
  • застосування програми державної допомоги чи індивідуальної державної допомоги вибіркове;
  • існує вплив чи загроза впливу на конкуренцію та торгівлю.
Також тепер державну допомогу потрібно погоджувати з уповноваженим органом, Антимонопольним комітетом України. Для цього Закон розмежовує два правові режими державної допомоги, до яких застосовують різні процедури під час перехідного періоду:
  • чинна державна допомога, тобто програма державної допомоги чи індивідуальна державна допомога, яка існувала на день набрання чинності цим Законом, або щодо якої Уповноважений орган прийняв рішення про допустимість такої допомоги для конкуренції, та строк дії якої ще не завершився;
  • нова державна допомога, тобто будь-яка державна підтримка суб'єктів господарювання, що не є чинною державною допомогою, а також внесення істотних змін до умов надання чи обсягу чинної державної допомоги;
Надавач обов'язково має попередити про нову державну допомогу. А, власне, надати її можна тільки після рішення АМКУ про допустимість цієї допомоги для конкуренції.

Отримувач, зі свого боку, може лише: або звернутися з пропозицією про отримання нової державної допомоги, або ж сприяти наданню інформації для підготовки надавачем повідомлення до АМКУ.
Закон передбачає можливість витребувати повернення незаконної державної допомоги від отримувача, якщо така допомога визнана недопустимою для конкуренції. Крім того, він передбачає звільнення від необхідності повідомлення про незначну державну допомогу (de minimis). Тобто фінансування одного бенефіціара у розмірі сумарно до 200 тисяч євро (визначеному за офіційним валютним курсом, встановленим Національним банком України, що діяв на останній день фінансового року) протягом трирічного періоду не вважають державною допомогою.

Статус державної допомоги визначає рішення АМКУ про визнання державної допомоги допустимою/недопустимою для конкуренції. Таке рішення можуть прийняти як за результатами розгляду повідомлення про нову державну допомогу, так і за результатами моніторингу чинної державної допомоги.

Отже, щоб самостійно переконатися у відсутності ризику повернення державної допомоги, суб'єкту господарювання – отримувачу необхідно:

1) здійснити перевірку на відповідність отримуваної (або такої, що планується бути отриманою) державної підтримки критеріям державної допомоги;

2) самостійно здійснити перевірку і, якщо необхідно, ініціювати процедуру підтвердження статусу законності державної допомоги (нотифікаційна процедура);

3) самостійно здійснити перевірку і, якщо необхідно, ініціювати процедуру підтвердження статусу допустимості державної допомоги.
Якщо отримувач вважає, що допомога, яку йому надає держава, незаконна і недопустима для конкуренції, він може подати вмотивовану заяву з проханням вжити заходи, щоб запобігти її наслідкам для нього. У такому разі АМКУ приймає рішення про тимчасове припинення цієї допомоги до прийняття рішення щодо її допустимості для конкуренції.

Відповідно до зобов'язань щодо Угоди про асоціацію, до 2022 року має запрацювати в повному обсязі реєстр моніторингу державної допомоги. Він уже почав функціонувати, однак ще не містить інформації про всі заходи держдопомоги в країні.

За даними 2017 року, АМКУ було надано інформацію про державну підтримку обсягом 3439,16 млн гривень. Це 0,19% ВВП — мало, порівняно навіть з європейськими країнами. Очевидно, що велика частина відомостей про держдопомогу до цьогорічного звіту не потрапила.
Наприкінці 2018 року АМКУ прийняв перші два резонансні рішення про визнання державної допомоги суб'єктам господарювання недопустимою для конкуренції та про повернення такої допомоги до бюджету у повному обсязі. Зокрема — це державна допомога, надана Департаментом енергетики, транспорту та зв'язку Вінницької міської ради Комунальному підприємству «Вінницька транспортна компанія» та Управлінням житлового господарства Житомирської міської ради — Комунальному підприємству «Автотранспортне підприємство 0628».
Їх мають припинити і повернути до бюджету. Загальний обсяг допомоги, що підлягає поверненню, становить 426,8 млн грн. З текстів рішень Комітету зрозуміло, що основою для прийняття ним таких рішень стало надання органами місцевого самоврядування невиправданих вибіркових переваг.